До вашої уваги соціально-побутова повість “Маруся” – перший прозовий твір нової української літератури. Її автора, Григорія Квітку-Основ’яненка, Тарас Шевченко назвав «батьком української прози», схвально оцінював його творчість, і зокрема цю повість.

Що ви думаєте про цей твір? Після прочитання статті поділіться з нами своєю думкою в коментарях!

Автор тексту далі – Дмитро Заєць

***

Загальний аналіз твору

Автор

Григорій Квітка-Основ’яненко (справжнє ім’я – Григорій Федорович Квітка) (1778-1843) – основоположник української прози, автор перших прозових творів живою українською мовою.

«Батьком української прози» назвав Квітку-Основ’яненка Тарас Шевченко.

Літературний рід

Епос

Жанр

Соціально-побутова повість

«Маруся» – перша повість в історії української літератури.

Тема

Зображення життя українського селянства, його праці, побуту, народних обрядів та звичаїв.

Основна ідея 

Ствердження думки про високу моральність вихідців із українського народу, простих людей, їхню моральну вищість над представниками панства.

Характерні особливості

– Розлогі портретні характеристики персонажів, виконані в дусі українського фольклору, народних пісень.

– Майстерні пейзажі, описи української природи

– Наявність довгих авторських відступів, що містять авторські думки про героїв, моралізаторство, повчання, роздуми автора.

– Велику увагу приділено докладному опису українських народних звичаїв, детально описано обряди сватання, весілля, поховання, наведено автентичні узвичаєні слова, які промовляли селяни під час цих обрядів, народні пісні.

Літературний напрям

Сентименталізм – літературний напрям другої половини XVIII ст., який характеризується:
– увагою до внутрішнього світу людини;
– намаганням викликати у читача співчуття до героя, сильне емоційне співпереживання, сльози;
– надмірною ідеалізацією персонажів. Герої творів позбавлені недоліків, наділені винятково привабливими рисами в характері, зовнішності тощо;
– змалюванням вихідців із народу, намаганням довести їх моральну вищість над панами;
– обов’язковим трагічним фіналом. Найчастіше у таких творах на шляху закоханих стають численні перешкоди, остання з яких стає фатальною; один із головних героїв або усі гинуть від хвороби, трагічного випадку; на нещасливу розв’язку натякає якась пророча деталь в оповіді.

Цитатна характеристика основних персонажів

Основні персонажі: сільська дівчина Маруся, її батьки – Наум Дрот та Настя, її коханий – Василь.

Маруся

Марусяідеалізований образ дівчини з народу, красуні, дуже скромної, богобоязної та порядної. Докладно описано зовнішність та одяг дівчини, а також її характер. Зовнішню та внутрішню красу Марусі показано в дусі українських народнопоетичних, фольклорних уявлень про ідеальну дівчину з народу.

«Аж ось за отцевські і материнські молитви дав їм бог і дочечку. Та раді ж були обоє, і Наум, і Настя; таки з рук її не спускали. Коли ж, було, куди дитина побіжить, чи до сусідів, чи на вулицю, то вже котрий-небудь, або батько, або мати, так слідком за нею і ходять».

Про набожність Марусі:

«Ще маленьке було, а знала і отченаш, і богородицю, і святий боже, половину вірую. А тільки було зачує дзвін, то вже не заграється, ні засидиться дома і каже: «Мамо! Піду до церкви, бач, дзвонять; грішка не йти; тату шажок на свічечку, а другий старцю божому подати». І в церкві вже не запустує і ні до кого не заговорить, та все молиться, та поклони б’є».

Про Марусину вроду:

«Та що ж то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці як тернові ягідки, брівоньки як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте, носочок так собі пряменький з горбочком, а губоньки як цвіточки розцвітають, і між ними зубоньки неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані».

Про волосся:

«Коси у неї як смоль чорнії та довгі- довгі, аж за коліно; у празник або хоч і недільку так гарно їх повбира, дрібушки за дрібушку та все сама собі запліта; та як покладе їх на голову, поверх скиндячок вінком, та заквітча квітками, кінці у ленти аж геть порозпуска…».

Про звичку стримано одягатися:

«Та як вирядиться у баєву червону юпку, застебнеться під саму душу, щоб нічогісінько не видно було, що незвичайно… вже ж пак не так, як городянські дівчата, що у панів понавчались: цур їм! Зогрішиш тільки, дивлячись на таких! Не так було у нашої Марусі, Наумової та Настиної дочки… Що було, то й було, так як прикрито та закрито, то і для дівчини чепурніш, і хто на неї дивиться, і хто з нею говорить, то все-таки звичайніш».

Детальний опис одягу Марусі:

«Сорочка на ній біленька, тоненька, сама пряла і пишнії рукава сама вишивала червоними нитками. Плахта на ній картацька, черчата (пофарбована в червоне), ще материнська – придана, тепер вже таких не роблять. І яких-то цвітів там не було? Запаска шовкова, морева; каламайковий пояс, та як підпережеться, так так рукою і обхватиш, – ще ж то не дуже і стягнеться. Хусточка у пояса мережована і з вишитими орлами, і лямівка з-під плахти теж вимережована й з китичками; панчішки сині, суконці, і червоні черевички».

Про ввічливість Марусі:

«Іде, як павичка, не дуже по усім усюдам розгляда, а тільки дивиться під ноги. Коли з старшим себе зустрілась, зараз низенько вклонилась та й каже: «Здрастуй, дядюшка» або: «Здорові, тітусю!» І таки хоч би то мала дитина була, то вже не пройде просто, усякому поклониться і ласкаво заговорить».

Про порядність Марусі:

«А щоб який парубок та посмів би її зайняти? Ну-ну, не знаю! Вона й не лаятиметься, і ні слова й не скаже, а тільки подивиться на нього так пильно, та буцім і жалібно, і сердитенько, – хто її зна, як-то вона там загляне, – так хоч би який був, то зараз шапку з голову схопе, поклонивсь звичайненько, і ні пари з уст не мовить, і відійде дальш».




Загальна характеристика Марусі:

«О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, звичайна, та ще к тому тиха, і смирна, і усякому покірна».

Батьки Марусі

Наум та Настя – це ідеалізовані представники українського селянства, надзвичайно роботящі, авторитетні серед односельців, товаришів, богобоязні, дуже порядні.

Наум Дрот

«Наум Дрот був парень на усе село, де жив. Батькові і матері слухняний, старшим себе покірний, між товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п’яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін – він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі і совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і бог милосердний: що б то ні задумав, усе йому господь і
посилав».

Настя Дрот

«Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що було Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не проспить, усюди старається, б’ється і вcе зробить і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу».

Наум і Настя жили у мирі та взаємоповазі: «Не було між ними не тільки бійки, та ніякої лайки. Щодень хвалили бога за його милості».

Василь

Коханий Марусі, міський парубок Василь, змальований як дуже вродливий, скромний та порядний хлопець. Закохавшись у Марусю, Василь поводиться гідно, намагається сподобатися й догодити її батькам. Зворушливою є вірність та відданість хлопця в коханні.

«Старшим боярином був з города парубок, свитник Василь. Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум’яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях, чоботи добрі, шкапові, з підковами».

Скорочений переказ твору

Дія твору відбувається в селі.

Селянин Наум Дрот та його дружина Настя були людьми богобоязними та праведними. В усьому вони дотримувалися Божого й морального людського закону. За це Бог допомагав їм.

За молитви й невпинну працю дав їм Бог донечку – Марусю. Дитина теж росла слухняна, покірна, на вулиці з дівчатами не бігала, все коло хати, весь ча молилася, радо ходила з матір’ю до церкви. Батьки піклувалися про свою дитину, доглядали її.

Виросла Маруся вродливою та привітною – справжня ідеальна красуня. Вона не любила гуляти з дівчатами, допомагала вдома матері. Не ходила й на вечорниці, лише на весілля до подруг Маруся не відмовлялася йти, але трималася там поважно.

Одного разу Марусю запросили бути дружкою (подругою нареченої) на весіллі. Серед бояр вона помітила Василя, який теж тримався спокійно, хоча був дуже вродливий. Василь теж звернув увагу на Марусю. Відразу полюбилися вони одне одному. Та не стали знайомитися, тільки дивилися та зітхали.

Нарешті Василь наважився підійти до дівчини з горіхами, за весільним звичаєм. Маруся відповіла на запитання парубка про кількість горіхів «чіт», тим самим висловивши згоду познайомитися з ним. Вона й сама не зрозуміла, як так вийшло.

У цей час почалися танці. Під час розмови з парубками Василь дізнався про Марусину вдачу та її батьків.

Маруся сиділа на призьбі разом із подругою Оленою Кубраківною. Вона теж стала розпитувати про парубка та дізналася, що Василь живе й служить у місті, а у його хазяїна – дуже гарна донька (Маруся була впевнена, що Василь закоханий у ту доньку, а на неї ніколи не звернув би уваги). Олена запросила Марусю йти з нею завтра в місто, щоб дещо купити.

Сама не своя повернулася Маруся додому та все чекала ранку. Василь теж не спав, бо він почув розмову дівчат і дізнався про їхні плани.

На ранок він нібито випадково перестрів подруг та зробив вигляд, що хоче оборонити їх дорогою від собак. Маруся все хотіла його спитати про хазяйську дочку, проте не наважувалася.

На базарі дівчина від хвилювання навіть забула, що мала купувати. Василь розпитав її й сам купив, чого треба. Він знову проводжав дівчат, вигадавши якусь причину. Дорогою Олена згадала, що не все купила, та побігла назад.

Закохані лишилися сам-на-сам й поговорили, розповівши про свої почуття. Дочекались на Олену, яка весь час поглядала на подругу та дивувалась. Біля села розійшлися, потім Маруся повернулася й попросила Василя прийти сьогодні до озера. Вдома вона нічого не могла робити до ладу, але була весела.

Біля озера вони цілувалися та розмовляли про своє кохання. Маруся вже хотіла розповісти батькам про Василя, але той сказав, що ще не час. Тоді Маруся вирішила більше з ним потай не зустрічатися.

Проте Василь все одно знайшов спосіб зустрічатися з дівчиною. Сталося це так. Через деякий час Василь допоміг на дорозі чоловікові з поламаним возом та заїхав до нього додому. Виявилося, що то батько Марусі. Батькам вони не зізналися, що знайомі. Батько попросив Марусю провести хлопця до воріт, тоді закохані поговорили між собою, домовившись, що Маруся розкаже, як поставилися до хлопця її батьки. Ті його хвалили.

Наступного дня хлопець знову прийшов. Потім став приходити кожного дня, помагав у господарстві, й старі до нього звикли.

Одного дня Василь прийшов до Марусі зі сватами. Наум несподівано відмовив, хоча добре ставився до хлопця. Маруся стала плакати, мати здивувалась. Василь благав старого змилостивитися над ними, просила й Маруся. Підтримала молодих і Настя. Але Наум повернув старостам хліб та наказав прийти наступного дня.

Батько про все розпитав Марусю. Наступного дня він сказав Василеві, щоб той відступився від його дочки. Хлопець не погоджувався. Тоді Наум пояснив йому, в чому проблема: Василя скоро мали забрати на багаторічну службу в армію.

Тому Наум попросив його принести папір, де буде написано, що його не заберуть у солдати. Для цього хлопець мав найняти когось, щоб він відслужив за нього у війську. Тож Василь мав відслужити в місті, щоб заробити грошей на відкуп.

Під час прощання з коханим Маруся знепритомніла. Потім вона довго журилася, не маючи звістки про Василя.

На Великдень у церкві читати «Апостола» вийшов Василь, який навчився читати під час служби. Після служби Наум запросив його до себе та почав розпитувати. Хлопець розповів, що за добру службу хазяїн обіцяв найняти за нього «найомщика». Тепер же він мусив їхати на заробітки до Одеси, а потім до Москви.

Після цього Наум таки погодився віддати дочку за Василя й запропонував засилати старостів. Цього разу Марусю засватали.

Письменник докладно описує обряд сватання, подає весільні пісні.



Коли Василеві прийшов час їхати, Маруся пішла його проводжати. Її гнітили погані передчуття. Проходячи повз кладовище, вона заплакала й сказала, що знайде її Василь тут, мертвою, коли повернеться.

По від’їзді коханого Маруся дуже тужила. Одного разу, пішовши в ліс збирати гриби, дівчина змерзла під дощем та сильно застудилася. Захворіла на запалення легень. Хворіла тяжко, а потім вирішили її причастити.

Не дочекавшись Василя, Маруся померла.

Повернувшись, хлопець побачив кохану в труні. Він аж упав, як неживий, потім кинувся до Марусі. Потім хотів накласти на себе руки. Хлопця умовляли заспокоїтися, проте він так і не зміг отямитися.

Після похорону Марусі Василь пішов у монастир, став ченцем і невдовзі помер, заморивши себе.

***

Розв’язка твору трагічна – Василь не застає своєї коханої живою, згодом сам помирає. Сумно 🙁 , але сентименталізму не притаманний щасливий кінець.

Сюжет цієї повісті (першої повісті в українській літературі!) перегукується з сюжетом іншої повісті, про яку ми вже писали. Пригадуєте трагічну історію кохання карпатських гуцулів Івана та Марічки з твору “Тіні забутих предків”?

Якщо ви пропустили цю статтю, можете надолужити втрачене:


Готуєтеся до ЗНО з української і не знаєте, з чого почати або що ще вивчити? Запишіться на наш короткий, але дуже повчальний відеокурс 5 найпроблемніших завдань ЗНО. Це безкоштовно!

Share Button