Прадавні українські ліси бережуть безліч таємниць і загадок. Тут живуть незвичайні міфічні істоти, які охороняють свій невидимий людському оку світ. Таке уявлення лежить в основі драми-феєрії Лесі Українки “Лісова пісня.

Про жанрові та композиційні особливості драми-феєрії, її проблематику та персонажів читайте у нашій статті! Скорочений переказ доповнений ілюстраціями художниці Софії Караффи-Корбут.

Автор тексту далі Дмитро Заєць

***

Аналіз твору “Лісова пісня”

Справжнє ім’я автора

Лариса Петрівна Косач

Рік написання

1911

Жанр

Драма-феєрія (від франц. Iée — фея) – один із жанрових різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий сюжет, неймовірні перетворення. У такій драмі поряд з людьми виступають створені їхньою уявою фантастичні істоти.

«Лісова пісня» — нова жанрова форма, створена Лесею Українкою, проблемна філософська драматична поема, де поетизовано красу людських взаємин, потяг до щастя, силу великого кохання.

Історія написання

Леся Українка написала цей твір всього лише за три тижні у місті Кутаїсі, що на Кавказі. Вона тяжко сумувала за Батьківщиною, крім того, знову загострилася її хвороба.

У листі до матері Леся Українка зазначала, що «Лісова пісня» з’явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині, коли її навіки зачарував образ лісової русалки: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними».

Особливості композиції

Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів: природи й людини.

Лісові істоти олюднені, вони живуть і діють, розмовляють, як люди. У них своє розуміння добра і зла, їх наділено певними рисами вдачі за аналогією до людських.

Драма складається з прологу й трьох дій, співвіднесених з різними порами року (весна, літо, осінь), із зародженням, розвитком і згасанням інтимних почуттів і переживань Мавки та Лукаша.

Зав’язка: дитина лісу Мавка, розбуджена голосом сопілки сільського парубка Лукаша, прокидається від зимового сну.

Розвиток дії: з’являється молодиця Килина — втілення бездуховності й моральної обмеженості. Вона в усьому протистоїть Мавці — уособленню любові й краси. Коли Лукаш зраджує кохану і сватає Килину, охоплена відчаєм Мавка втрачає бажання жити й добровільно погоджується покинути цей світ, зникнути «у підземеллі темного Марища»«Того, що в скалі сидить».

Кульмінація: розлючена Килина хоче зрубати Вербу-Мавку, але Перелесник (дух вогню) запалює Вербу, а з нею згоряє все господарство.

Розв’язка: Мати й Килина повертаються в село, а Лукаш залишається в зимовому лісі разом із привидом Мавки і поступово замерзає з усмішкою на вустах.

Провідні ідеї та проблематика

Основна думкасвіт врятує краса. Краса, яка виявляється у високій, світлій духовності людини, у її гармонії з природою, у жертовній любові й здатності прощати. Така краса очищає й відроджує людину та світ.

Проблематика

Людина та природа. Леся Українка розглядає природу як більш гармонійний світ, аніж людський, а отже, саме наближення людини до природи, на погляд авторки, є орієнтиром на шляху до ідеалу, способом самовдосконалення.

Людина й мистецтво. Леся Українка переконує, що справжнє мистецтво може породжувати лише чиста, світла душа; саме спроможність до мистецької творчості є найпевнішою ознакою такої душі. Критерії, сутність, а отже, і мета мистецтва — у його здатності оживляти, вдосконалювати світ і людину, сіяти в людській душі любов.

Пригадаймо: від Лукашевої гри на сопілці розвивається, зеленіє, зацвітає все в лісі, прокидається Мавка, і саме ця мелодія пробуджує в ній кохання.

Шляхи подолання зла. У цьому творі авторка, власне, пропонує єдиний шлях — християнське прощення, відповідь добром на зло. Зазнавши від Лукаша смертельного болю, Мавка все одно милосердна до нього, рятує і дає йому шанс духовного відродження. Мавка зауважує прекрасну, світлу сутність Лукашевого єства, про яку він і сам не здогадується. Саме тому любить його і жаліє тоді, коли він не може «своїм життям до себе дорівнятись».

Сила кохання. Сторінки, де змальовано кохання Мавки й Лукаша, найсвітліші в драмі та й у всій творчості Лесі Українки. Лише покохавши одне одного, герої стають по-справжньому щасливими, власне, тоді починають жити. Зіставляючи два різко протилежні образи Мавки й Килини, авторка наголошує, що не кожен здатен кохати. Кохання — це постійна готовність до самопожертви заради коханої людини, це щонайтонше відчуття її душі, це вбачання сенсу свого життя в її щасті.

Трагедія зради самого себе. Лукаш має чисту, світлу, прекрасну душу — це символізує його білий полотняний одяг у першій дії. Такою приходить у світ кожна людина. Потім хлопець зраджує свою чистоту й перетворюється на вовкулаку. Таким чином, зраджуючи духовне в собі, людина стає моторошною потворою.

Самознищення зла. Нещасними матір Лукаша й Килина роблять самі ж себе. Їхній егоїзм, невситима жадібність і лють отруюють їхнє життя та все довкола. Всі їхні інтереси скеровані на придбання статків. Однак вони не розживаються, а все бідніють, бо багатство для них — не засіб, а мета.

Цитатна характеристика основних персонажів

Головні персонажі:

1) волинські селяни: молодий хлопець Лукаш, його дядько Лев, мати Лукаша, молодиця Килина.

2) лісове царство: Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка; другорядні персонажі: Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить; Русалка Польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

Лукаш

Лукаш — зовсім молодий хлопець. Його зовнішність та одяг у творі описано детально:

«Дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тільки з тоншого полотна; сорочка випущена… підперезана червоним поясом, коло коміра і на чохлах червоні застіжки; свити він не має, на голові бриль, на поясі ножик і ківшик з лика на мотузку».

Він людина, тому й по-людському розуміє любов як потаємне незбагненне почуття. А для Мавки, як і решти лісових створінь, це цілком природний стан.

Проте її любов до Лукаша зовсім не подібна на легкодумні залицяння з Перелесником, які вона знала до цього. Не подібна її любов і на почуття самого Лукаша:

«Л у к а ш Чудна у тебе мова, але якось так добре слухати… Що ж ти мовчиш? Розгнівалась?
М а в к а Я слухаю тебе… твого кохання…
Л у к а ш Нащо так? Аж страшно, як ти очима в душу зазираєш… Я так не можу! Говори, жартуй, питай мене, кажи, що любиш, смійся…»

Звичайний сільський хлопчина й не здогадується, які сили пробудило кохання в лісовій істоті, яке «огнисте диво» оновлення вона пережила. Лукаш не цінує «душі своєї цвіту», не знає, які дива може творити тихий голос його сопілки. Щедрі поклади поезії й краси в його душі вкриті шаром буденщини, черствого житейського практицизму.

Його внутрішнє багатство явилося Мавці весняної місячної ночі, але сам Лукаш і занедбав його під стріхою хати, під впливом меркантильної матері й Килини.

Дядько Лев

Лісова пісня ЗНО з літератури

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Лев – дядько Лукаша.

«…уже старий чоловік, поважний і дуже добрий з виду; по-поліському довге волосся білими хвилями спускається на плечі з-під сивої повстяної шапки-рогатки; убраний… у полотняну одежу і в ясно-сиву, майже білу свиту; на ногах постоли, в руках кловня, коло пояса на ремінці ножик, через плече виплетений з лика кошіль (торба) на широкому ремені».

Образ дядька Лева – один із найбільш позитивних серед людських персонажів твору. Він знав ціну краси й гармонійного співіснування людини з природою, добре знав і те, що протиставити себе природі, знехтувати її закони — значить підрубати гілку, на якій сидиш. Він дбайливо ставився до лісу, із симпатією – до Мавки та інших лісових істот. Таке ставлення до природи дядько Лев виховував і у свого небожа Лукаша.

Негативні людські персонажі

Леся Українка майстерно створила характери Килини й матері Лукаша. Це досить типові образи жінок, утомлених тяжкою працею по господарству. Лукашевій матері потрібна роботяща невістка, а не мрійлива Мавка, яка сприймає природу як живу істоту.

Мати Лукаша настільки душевно згрубіла, що не помічає навіть Мавчиної вроди, а згадує про її чесноти лише тоді, коли «лукава, як видра, хижа, наче рись» Килина демонструє свою справжню натуру.

Килина

Лісова пісня скорочено ЗНО

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Килина – духовний антипод Мавки, занадто меркантильна й приземлена жінка.

Зовнішній вигляд Килини описано детально:

«Молода повновида молодиця, у червоній хустці з торочками, у бурячковій спідниці, дрібно та рівно зафалдованій, так само зафалдований і зелений фартух з нашитими на ньому білими, червоними та білими стяжками… намисто дзвонить дукачами на білій пухкій шиї, міцна крайка тісно перетягає стан і від того кругла, заживна постать здається ще розкішнішою».

Для вульгарної та обмеженої Килини чи не найбільший життєвий скарб — «корова турського заводу» (тобто багатство й добре влаштований побут). Вона в житті так і не зазнала справжнього щастя, так і не збагнула, що духовно не перемогла Мавку.

Лісове царство, міфічні істоти

Лісова дівчина Мавка

Зовнішність Мавки описано досить побіжно: «В ясно-зеленій одежі, з розпущеними чорними, з зеленим полиском, косами…»

 «Як дівчина… ба ні, хутчій як панна, бо й руки білі, і сама тоненька, і якось так убрана не по-наськи…»

Без сумніву, це ідеалізований і сильний образ: лісова красуня намагається наблизити дійсність до мрії, на шляху до щастя її ніщо не може зупинити. Вона без жалю покинула заради «людського хлопця» лісові хащі й могла б знайти з людьми спільну мову, якби всі вони були такими мудрими, як дядько Лев.

Та Лукаш не встигає перейнятися дядьковою наукою: напровесні приходять вони із далекого села в ліс, а вже восени дядько Лев помирає. Господарство прибирає до своїх рук дріб’язкова Лукашева мати, а згодом до неї приєднується й достойна її невістка.

Мавка ж принесла в Лукашеву хату не тільки красу: з нею прийшла до лісової господи прихильність природи й достаток («Як вона глядить корів, то більш дають набілу»).

Однак Лукаш не зміг відстояти своє кохання, не зміг «своїм життям до себе дорівнятись». Його перемогла сіра буденщина із захланною й обмеженою матір’ю. А зрада Лукаша почалася з того моменту, коли поріг його хати переступила Килина.

Лісовик

«…малий, бородатий дідок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбранні барви кори, у волохатій шапці з куниці».

Голова духів лісу, оберігає лісовий світ. Насторожено й суворо, проте справедливо ставиться до світу людей, застерігає Мавку, щоб вона трималася подалі від цього світу, оскільки знає, що люди загалом підступні та зрадливі.

Перелесник

Лісова пісня скорочений переказ

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

«…гарний хлопець у червоній одежі, з червонястим, буйно розвіяним, як вітер, волоссям, з чорними бровами, з блискучими очима».

Це надзвичайно енергійний, жвавий, веселий лісовий хлопець, закоханий у Мавку, він допомагає їй у скрутні хвилини, намагається врятувати її життя.

Водяник та Русалка

Лісова пісня персонажі

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Вороже до світу людей налаштовані представники водного світу – Водяник та Русалка.

Водяник – це суворий та справедливий дух води, він стежить за порядком та не любить зазіхання з боку чужинців.

«Він древній, сивий дід, довге волосся і довга біла борода всуміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із стулок черепашки. Голос глухий, але дужий».

Русалка – подруга Мавки, проте має зовсім інший характер. Вона заздріслива, підступна та лиха. Заздрить щастю Мавки й мріє погубити її коханого Лукаша, бажає йому смерті. Легковажна та грайлива:

«Русалка випливає і знадливо всміхається, радісно складаючи долоні. На ній два вінки – один більший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-під нього спадає серпанок».  

Той, що греблі рве

Це жвавий та енергійний водний хлопець з занадто бурхливою та непередбачуваною поведінкою.

 «…молодий, дуже білявий, синьоокий, з буйними і разом плавкими рухами; одежа на йому міниться барвами, від каламутно-жовтої до ясно-блакитної, і поблискує гострими злотистими іскрами».

Русалка Польова

Русалка Польова – подруга Мавки. Має ніжний та лагідний характер. Благає Мавку зупинити Лукаша, коли той починає жати пшеницю в полі, бо це завдає їй болю.

«…зелена одіж на їй просвічує де-не-де крізь плащ золотого волосся, що вкриває всю її невеличку постать; на голові синій вінок з волошок, у волоссі заплутались рожеві квітки, ромен, березка».

Той, що в скелі сидить

Той, що в скелі сидить – «страшне Марище», злий та лихий дух підземелля, який карає неслухняних лісових істот за зраду місцевих законів (так, він ув’язнює Мавку за те, що вона кохалася з людським хлопцем).

Скорочений переказ твору “Лісова пісня”

Події відбуваються в старезному лісі на Волині, протягом року. Кожна дія починається пейзажем, який змінюється відповідно до пори року.

ПЕРША ДІЯ

П’єса розпочинається з прологу — пейзажу волинського лісу: «Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і великим прастарим дубом… Саме озеро — тиховодне, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура — повна ніжної задумливої поліської краси».

Із лісу на прогалину виходять дядько Лев і його племінник Лукаш. Вони прийшли до лісу, щоб збудувати тут хату.

Лісова пісня аналіз

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Але лісові істоти не хочуть, щоб серед лісу поселились люди. Так, Русалка каже: «Я не терплю солом’яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих патрутнів, як прийдуть!»

Лісовик (господар лісу) ж говорить Русалці, що «давно б уже не стало сього дуба», якби не дядько Лев, бо він «заклявся на життя, що дуба повік не дасть рубати».

У цей час з-за старої розщепленої верби з’являється Мавка. Вона прокинулася від зимового сну, почувши, як хтось грає на сопілці. Лісовик пояснює їй, що це грав людський хлопець, племінник дядька Лева на ім’я Лукаш.

Мавка хоче зустрітися з Лукашем, але Лісовик її застерігає: «Не задивляйся ти на хлопців людських. Се лісовим дівчатам небезпечно…»

І ось з’являється Лукаш, хоче з берези наточити соку, але Мавка підбігає до нього, хапає за руку. Вона говорить, що береза – її сестра, й сік її — то кров. Лукаша дуже здивувався цим словам.

Лісова пісня скорочено

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

З першої ж зустрічі Лукаш і Мавка сподобалися одне одному. Мавку зачаровує Лукашева гра на сопілці. Від цієї гри в лісі розцвітає пишніше дика троянда, стає білішим квіт калини, закувала зозуля, заспівав соловейко. Та Мавці чомусь раптом стало сумно до сліз: мабуть, тому, що день скінчився, а їй не хотілося розлучатися так швидко з Лукашем.

Лукаш їй розповів, що його восени хочуть оженити. Після цих слів Мавка зажурилася. Лукаш каже, що не знає, з ким має одружитися, що йому ще не знайшли пари. Перейнявшись довірою до Лукаша, Мавка скаржиться йому на те, що вона зовсім самотня: «В нас так нема, як у людей, — навіки!»

Раптом чути голос дядька Лева, який кличе Лукаша. Мавка запитує юнака, чи він повернеться.

Потім описується історія зародження кохання Лукаша й лісової дівчини Мавки. Вони таємно зустрічаються, цілуються, обіймаються, стають закоханою парою. Мавка відчуває себе щасливою.

Її подруга Русалка заздрить їй, мріє занапастити Лукаша. Вона підмовляє Потерчат (злих духів, що з’являються у вигляді вогників) заманити Лукаша, щоб він утонув у болоті. Вони намагаються виконати цей лихий план, і Лукаш ледь не тоне, проте Мавка вчасно приходить на допомогу й рятує коханого.

Лісова пісня аналіз твору

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

ДРУГА ДІЯ

Пізнє літо. Де-не-де вже з’являється осіння позолота. Біля озера оселилися люди, внесли в лісову сторону свої звичаї, гамір. Лукаш виходить із лісу з сопілкою, а його мати йому дорікає, що він усе грає, а робота стоїть. Матері
потрібна помічниця — невістка, та про Мавку вона не хоче й чути, бо це «відьомське кодло».

Мати каже Лукашеві про Мавку: «Одчепися з такою поміччю! Потрібні ті квітки! Та ж я не маю у себе в хаті дівки на виданню… Йому квітки та співи в голові!»

Коли на подвір’ї з’являється Мавка, мати Лукаша їй каже, що не слід дівці так чіплятися до парубка, але лісовій красуні ці людські міркування не зрозумілі: «Мені ніхто такого не казав».

Лише дядько Лев заступається за Мавку, говорить, щоб Лукашева мати не обзивала її відьмою, бо «відьми живуть на селі, а не в лісі». Лев каже: «Що лісове, то не погане, сестро,—усякі скарби з лісу йдуть… З таких дівок бувають люди, от що!»

Виходить з хати Мавка, перевдягнена у сільський одяг, її волосся зачесане у дві коси й укладене віночком навколо голови… Мати дає їй серпа й посилає жати. Проте з жита виринає Русалка Польова і благає «сестрицю» не губити її красу. Щоб допомогти їй, Мавка врізає собі руку серпом, а Русалка Польова дякує їй за це і зникає.

На полі з’являються мати Лукаша й «молода повновида молодиця» (Килина). Побачивши, що Мавка нічого не зробила, мати стала її лаяти.

Незабаром приходить Лукаш і починає допомагати молодиці, яка заходилася жати. Лукаш із молодицею жнуть і в’яжуть снопи швидко, вправно. Робота підходить до кінця, мати кличе їх обідати.

Трохи не дов’язавши снопів, Лукаш просить Мавку зробити це, але вона відмовляється. Мавка каже Лукашеві, щоб та жінка (Килина) більше не приходила в ліс, бо вона лукава, лиха, «хижа, наче рись». Парубкові не подобаються її слова, і він відповідає їй, що й сам може перебратися з лісу на село. Хлопець дов’язує останнього снопа і йде до хати. Мавка сіла в борозні і похилилась у смутній задумі.

З хати виходять мати, Килина і Лукаш. Мати наказує Лукашеві провести молодицю додому, бо вже звечоріло, і він охоче погоджується. На Мавку ніхто не звертає уваги. Вона підводиться і тихою втомленою ходою йде до озера, сідає на похилену вербу й тихо плаче. Дрібний дощик густою сіткою заволікає галявину, хату й гай.

Сили природи співчувають Мавці: «Мавка знов похилилась, довгі чорні коси упали до землі. Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій».

Мавка просить Лісовика допомогти їй знов стати такою, як була: «То дай мені святкові шати, діду! Я буду знов, як лісова царівна, і щастя упаде мені до ніг, благаючи моєї ласки!»

Лісова пісня аналіз твору

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Лісовик розкриває свою кирею і дістає з-під неї пишну, гаптовану золотом багряницю і срібний серпанок. Він надіває багряницю на Мавку, яка квітчається віночком з червоних китиць калини і схиляється перед ним. Лісовик накидає їй на голову срібний серпанок.

З лісу вибігає Перелесник – веселий та енергійний лісовий хлопець, закоханий у Мавку. Він підхоплює Мавку і кружляє її у вирі прудкого танцю. Срібний серпанок на ній звився вгору, чорні коси розмаялись і змішалися з вогнистими кучерями Перелесника. Танок стає шаленим, Мавка благає відпустити її, та він на це не зважає і мчить лісову красуню в танці…

Лісова пісня ЗНО література

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Раптом з-під землі з’являється широке, страшне, темне Марище (злий дух). Перелесник кинувся геть і зник у лісі. Марище умовляє Мавку піти з ним в незнаний далекий край: там, під землею, тиша, спокій, «ні дерево, ні зілля не шелестить, не навіває мрій».

У лісі чується шелест людської ходи. Мавка каже: «Ось той іде, що дав мені ту муку! Зникай, Маро! Іде моя надія!» З лісу виходить Лукаш, а назустріч йому йде Мавка. Вона дуже бліда, хоч у яскравому одязі.

Лукаш, побачивши її, каже: «Яка страшна! Чого ти з мене хочеш?» Він одразу поспішає до хати і говорить матері: «Готуйте, мамо, хліб для старостів, — я завтра засилаюсь до Килини!» (тобто збирається свататися до Килини).

Почувши ці слова, Мавка зриває з себе багряницю і у відчаї звертається до Марища: «Бери мене! Я хочу забуття!» Марище підхоплює її, накидає на неї чорну кирею, і обоє зникають під землею.

Лісова пісня Леся Українка

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

ТРЕТЯ ДІЯ

Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в хаосі голого верховіття. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша. Починається хворе світання пізньої осені.

Біля Лукашевої хати чорніє якась постать — це Мавка. Вона в чорному одязі, але на грудях у неї червоний пучечок калини. З лісу виходить Лісовик у сірій свиті і в шапці з вовчого хутра. Він здивований, що Мавка тут, що її відпустив назад «Той, що в скелі сидить» (злий дух, що покарав Мавку за те, що вона порушила лісовий закон, покохавши людину).

Лісова пісня скорочений переказ

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Мавка зізналася, що її звільнив Лісовик, коли помстився Лукашеві, перетворивши його на вовкулаку. Лісовик питає: «Ту помсту ти злочином називаєш, ту справедливу помсту, що завдав я зрадливому коханцеві твоєму? Хіба ж то не по правді, що дізнав він самотнього несвітського одчаю, блукаючи в подобі вовчій лісом? Авжеж! Тепер він вовкулака дикий! Хай скавучить, нехай голосить, виє, хай прагне крові людської, — не вгасить своєї муки злої!»

Мавка відповіла: «Не радій, бо я його порятувала. В серці знайшла я теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає».

Мавка не змогла жити там, у кам’яній печері, коли до неї дійшло те протяжне виття. Вона прокинулась і збагнула, що забуття не суджено їй. Силою чарівного слова Мавка врятувала Лукаша, повернувши йому людську подобу. Сповнений туги і каяття, він кинувся в байрак терновий і зник із очей.

…Під вікном чути, як Лукашева мати лається з Килиною, докоряючи невістці, що та так довго спить, а ще у її корови так мало молока, а сама вона погана господиня.

Мавка ж, як тінь, блукає коло хати Лукашевої, сподіваючись на зустріч із коханим. Килина побігла по воду і, повертаючись назад, побачила близько дверей постать Мавки. Вона запитує суперницю, чого та прийшла. Мавка сказала Килині глузливо: «Стою та дивлюся, які ви щасливі». Тоді Килина гнівно вигукнула: «А щоб ти стояла у чуді та в диві!» Почувши це, Мавка перетворюється раптом на вербу з сухим листям та плакучим гіллям.

З лісу виходить Лукаш, худий, з довгим волоссям, без свити, без шапки. Килина, яка спершу зраділа чоловікові, за хвилину накинулась на нього, дорікаючи за те, що він десь «тягався, волочився», обізвала п’яницею. Лукаш їй так само грубо відповідав: «Мовчи! Не скигли!»

На запитання Лукаша, куди подівся дядьків дуб, від якого лишився тільки пеньок, жінка відповіла, що продала його купцям, аби не вмерти з голоду.

Із хати вибігає мати, обіймає сина, хоч він холодно сприймає це вітання, і скаржиться на тяжке життя з «отою відьмою» — Килиною. У відповіді Лукаша звучать гіркий докір і сумна іронія: «І та вже відьма? Ба, то вже судилось відьомською свекрухою вам бути. Та хто ж вам винен? Ви ж її хотіли».

До них підходить хлопчик (син Лукаша від Килини), з сопілкою, зробленою з верби, на яку перетворилася Мавка, просить Лукаша заграти на ній. Той спочатку відмовляється, але потім починає грати: спершу тихенько, далі голосніше, заводить ту веснянку, що колись грав Мавці. Сопілка раптом починає промовляти людським голосом.

Лукаш дуже дивується і питає Килину, що то за верба така. Килина каже: «Та відчепися, звідки маю знати? Я з кодлом лісовим не накладаю так, як твій рід! Зрубай її, як хочеш, хіба я бороню? Ось на й сокиру».

Лукаш, узявши сокиру, підійшов до верби, ударив раз по стовбуру, вона схитнулась і зашелестіла сухим листом. Він замахнувся вдруге — і опустив руки: «Ні, руки не здіймаються, не можу… чогось за серце стисло…»

Тоді Килина вихоплює від Лукаша сокиру і широко замахується на вербу. В цю мить з неба вогненним змієм-метеором злітає Перелесник і обіймає вербу (щоб урятувати Мавку). Верба раптом спалахує вогнем. Досягнувши верховіття, вогонь перекидається й на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко охоплює хату. Мати з Килиною метушаться, вихоплюючи з вогню все, що тільки можна вихопити, й разом із речами виносять Злиднів (злих духів, що хотіли погубити Килину та її дітей).

Один лише Лукаш стоїть нерухомо. Килина просить чоловіка кинути ліс і повернутися в село, та Лукаш не погоджується на це. Жінка пішла геть. Аж тут з-за берези виходить біла, легка, прозора постать, що обличчям нагадує Мавку, і схиляється над Лукашем. Мавка каже: «Заграй, заграй, дай голос мому серцю! Воно ж одно лишилося від мене». Мавка пробачає Лукаша, хоч він визнає, що це він її занапастив: «Ні, милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос».

Лісова пісня характеристика персонажів

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

Закінчується драма-феєрія ремаркою, що сприймається як поетичний твір, як вірш у прозі:

«Лукаш починає грати. Спочатку гра його сумна, як зимовий вітер, як жаль про щось загублене і незабутнє, але хутко переможний спів кохання покриває тугу. Як міниться туга, так міниться зима навколо: береза шелестить кучерявим листом, весняні гуки озиваються в заквітлім гаю, тьмяний зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч. Мавка спалахує раптом давньою красою у зорянім вінці. Лукаш кидається до неї з покликом щастя. Білий цвіт закриває закохану пару, а згодом переходить у заметіль. Коли завірюха ущухла, ми знову бачимо Лукаша, що сидить сам, прихилившись до берези. На вустах щаслива усмішка, очі заплющені. Сніг, ніби шапкою, нависає над його головою і падає, падає без кінця…»

Лісова пісня аналіз ЗНО

Автор ілюстрації Софія Караффа-Корбут

***

У цьому році з нетерпінням чекаємо на прем’єру українського мультфільму “Мавка. Лісова пісня”. Дізнайтесь більше про анамаційний проект тут. Трейлер до мультфільму зачаровує! Хіба ні? 🙂

За посиланням нижче ви можете ознайомитись зі списком літератури до ЗНО 2018, а також знайти багато цікавих статей про твори української літератури, які вже опубліковані на нашому сайті! 

Список літератури до ЗНО 2018 (згруповано за стилями!)


Готуєтеся до ЗНО з української і не знаєте, з чого почати або що ще вивчити? Запишіться на наш короткий, але дуже повчальний відеокурс 5 найпроблемніших завдань ЗНО. Це безкоштовно!

Share Button