“Енеїда” Івана Котляревського – твір надважливий: як в історії української літератури і мови (№1 написаний сучасною українською мовою!), так і в ЗНО. Питання про Котляревсього є завжди. Тож радимо сумлінно попрацювати над цим твором.

Читайте сам текст чи дивіться кумедний мультик, а тоді у нас можете опрацювати аналіз “Енеїди”, скорочений переказ, характеристику численних її персонажів і, щонайважливіше, цитати про героїв! Таке забувається, а на ЗНО питаються… Тож дочитайте до кінця 😉

Автор тексту далі – Дмитро Заєць.

“Енеїда”: характеристика твору

Тема “Енеїди”:

Змалювання життя українського суспільства кін. ХVІІІ — поч. ХІХ ст., різних верств населення (під виглядом троянців, латинян та інших народів).

Ідея “Енеїди”:

  1. висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їхнього “паразитичного” життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок;
  2. водночас – уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка “Енеїди”: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства кін. ХVІІІ ст.-поч. ХІХ ст.

Жанр “Енеїди”:

  1. епічна поема великий віршований твір, у якому розповідається про значні події і видатних осіб;
  2. травестійний (з франц. «переодягання») твір. І. Котляревський переодягає своїх героїв в український одяг, згадує про українські страви, напої, народні ігри, пісні, зображує риси життя різних соціальних верств;
  3. бурлескний твір – цей жанр вимагав, щоб про буденне говорилося піднесено, а героїчний зміст викладався вульгарно.
Енеїда козаки

Котляревський “переодягнув” героїв Вергілія у козаків. Такий прийом називається “травестія”. Ілюстрація Георгія Нарбута.

Загалом, «Енеїда» — бурлескно-травестійна поема, оскільки в ній створено різкий контраст між першоджерелом («Енеїдою» давньоримського поета Вергілія), міфологічною темою й прийомами їх розкриття.

Композиція “Енеїди”

Твір містить шість частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея й тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: «Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь».

Сюжет “Енеїди”

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

  1. основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;
  2. канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перемагає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.

персонажі Енеїди цитати

Еней і Турн у Вергілія – серйозні хлопці

Віршовий розмір “Енеїди”

І. Котляревський уперше в Україні написав епічний твір силабо-тонічним віршем (ямбом), найбільш відповідним для української мови розміром.

«Енеїда»: історія написання

Над «Енеїдою» І. Котляревський працював близько 30 років (з перервами). Три перші частини вийшли друком у 1798 р., четверта — в 1809 р., п’ята — в 1822 р.; повністю твір завершено в 1825-1826 рр., а видано в 1842 р., після смерті письменника.

Енеїда характеристика скорочений переказ ЗНО

“Всю славу козацьку за словом єдиним переніс в убогу хату сироти” (Тарас Шевченко про те, як Іван Котляревський поширив українське літературне слово “в маси”)

1798 р. перше видання «Енеїди» з’явилося завдяки ініціативі конотопського поміщика Максима Пурпури. Вихід у світ «Енеїди» став епохальною подією в культурному житті України. Це була перша друкована українська книга, написана живою народною мовою, що своєю появою стверджувала початок етапу у розвитку нашої літератури.

“Енеїда”: проблематика твору

У поемі висвітлено такі проблеми:

  • соціальна нерівність;
  • патріотизм народних мас, громадський обов’язок;
  • виховання майбутнього покоління;
  • дружба і ворожість;
  • любов і ненависть;
  • людяність і моральна нікчемність.

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну та фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, побут, кухню й одяг.

Які негативні соціальні явища викриває та засуджує автор у поемі “Енеїда”?

1. Кріпацтво

Найважливішим явищем епохи І. Котляревського було кріпацтво, але в поемі не дано розгорнутих картин кріпосницької дійсності, тільки в окремих місцях автор виступає проти неподобств цієї системи. Найгостріший, хоч і непрямий виступ знаходимо в описі пекла: «Панів за те там мордували / І жарили зо всіх боків, / Що людям льготи не давали / І ставили їх за скотів».

Поміщики за тодішніми законами мали право робити з кріпаками, що хотіли: міняти, продавати, купувати. Це явище теж знайшло своє відтворення в «Енеїді»: Юнона обіцяє дати Еолові «дівку чорнобриву», тобто невільницю-кріпачку. У пеклі бачимо панів, які були «дівок охочі бить», трапляються тут також кріпаки «і панські, і казенні».

2. Хабарництво

Усе чиновне панство, яке в поемі виведено в образах богів- олімпійців, за всяку найдрібнішу послугу вимагає нагороди. Без хабара нікуди не можна поткнутися.

Сама Юнона, дружина верховного бога, не наважується без хабара просити бога вітрів Еола, щоб той зробив бурю на морі, і Еол за «подарунок» згодний на злочин — потопити в морі сотні невинних людей, які ніякого зла йому не зробили.

Харон, перевізши Енея та Сивіллу через Стікс, «взяв півалтина за труди». Еней, добре знаючи «божеські звичаї», під час бурі поспішає пообіцяти богові моря «півкопи грошей» (копа — 50 копійок), і хоч Нептун і раніше знав, що вітри не мають ніякого права на його «вотчину» — море, та лише тепер виганяє їх. Якби Еней не дав хабара, Нептун і пальцем не ворухнув би, щоб допомогти йому.

Гострий осуд І. Котляревським цього потворного явища найяскравіше проявився в тому, що хабарників-чиновників письменник поміщає в пекло. Тут бачимо суддів, які «по правді не судили та тільки грошики лупили і одбирали хабарі»; крючкодера-жмикрута, який чиєсь «діло», тобто судову справу, так «переіначив», що навіть за тогочасними законами, за якими рідко карали хабарників, він міг потрапити у Сибір; у пеклі дуже багато різних чиновників-крутіїв, бо все тодішнє чиновництво, за мізерним винятком, грабувало народ, беручи хабарі.

3. Несправедливі, загарбницькі війни

Царський уряд, прагнучи загарбати все нові й нові землі, безперервно вів війни із сусідніми державами. І. Котляревський сам брав участь у воєнних походах і бачив, скільки горя і сліз несла війна трудовому народові.

Чимало батальних епізодів зображено карикатурно. Відверте глузування над войовничістю латинських правителів бачимо в сцені воєнних приготувань. І. Котляревський відверто проявляє свої симпатії до миролюбивої політики Латина і гостро засуджує войовничі настрої Амати. Але коли під тиском дружини Латин дає згоду на війну, автор змінює своє ставлення до цього персонажа.

З неприхованим презирством зображує письменник і «причину» війни: під час полювання хорти Енея розірвали улюбленого цуцика старої Аматиної няньки, що жила самотньо в лісі. Через цього цуцика ллється кров, гинуть люди, знищуються матеріальні цінності. І. Котляревський гостро засуджує війну за інтереси панівної купки, але до війни за «общеє добро», за інтереси народу він ставиться з повагою.

Іван Котляревський “Енеїда”: скорочений переказ

Греки спалили Трою, і Еней з ватагою троянців, зробивши човни, попливли морем. Це побачила богиня Юнона (дружина Зевса), яка дуже не любила Енея, сина Венери, і побігла до бога вітрів Еола, щоб той здійняв бурю на морі й потопив троянців. За це вона обіцяла йому “дівку чорноброву”.

Еол розпустив свої вітри та спричинив страшну бурю. Еней пообіцяв морському богові Нептунові “півкопи грошей”, щоб той утихомирив вітри. Коли випогодилось, троянці стали готувати на обід “із салом галушки”, “лемішку й куліш” і всяке інше, бо любили поїсти, випити, а потім поспати.



Венера, хвилюючись за сина, пішла до Зевса (голови богів), який “тоді кружав сивуху і оселедцем заїдав”. Зевс сказав, що доля Енея вже вирішена: він поїде до Риму, “збудує сильне царство”, “на панщину весь світ погонить” і “всім їм буде ватажок”.

Кораблі Енея довго пливли морем і нарешті пристали до берега, де було місто Карфаген. А правила в ньому Дідона, «розумна пані та моторна». Цариця Дідона закохалася в Енея, щодня влаштовувала бенкети, вечорниці, ігрища, робила все, щоб парубок аж на два роки забув про свою мету, про Рим.

Зевс, випадково глянувши з Олімпа на землю, побачив, як гуляють троянці, розлютився і послав Меркурія, щоб той нагадав Енеєві про його призначення. Еней вночі втік від Дідони, а вона з горя себе спалила.

2

Довго пливли троянці синім морем і пристали до сицилійської землі, де правив цар Ацест. Їх прийняли гостинно, од душі почастували. Еней вирішив улаштувати поминки по своєму батькові Анхізу.

Поки їли, пили й гуляли, влаштовували кулачні бої й ігрища, Юнона послала свою служницю на землю, і та підмовила жінок спалити човни, щоб досадити п’яним чоловікам. Зайнялася велика пожежа. Еней розлютився, став лаяти богів і просити дощу. Дощ пішов, і не всі човни згоріли. Еней із горя ліг спати і побачив уві сні батька. Анхіз сказав, що все буде добре і хай Еней навідається до нього в пекло (щоб порадитись).

2

Знову довго пливли троянці по морю, аж їм набридло. Пристали вони до Кумської землі. Поки всі гуляли, зажурений Еней пішов шукати дорогу до пекла. І зустрів у хатці на курячій ніжці страшне “бабище”. Це була Сивілла-пророчиця. Вона взялася відвести парубка до батька в пекло, тільки треба було дати хабара богу сонця Фебові та їй щось.

Сивілла та Еней дійшли до нори в якійсь горі і “пішли під землю темнотою”. Це була вулиця у пекло, на якій жили Дрімота, Зівота, Смерть, а за ними в ряд стояли чума, війна, холод, голод та інші лиха. Тут були злі жінки, мачухи, сердиті чоловіки, неправедні судді, чиновники, волоцюги, п’яниці.

Дійшли до переправи через річку Стікс. Перевізник Харон переправив прибулих у пекло. Біля входу їх зустрів страшний пес із трьома головами. Сивілла кинула йому хліба, і вони з Енеєм проскочили в пекло.

Там кипіли в смолі всі грішники. Найбільше діставалося панам, які людей мордували і «вважали за скотів». Брехуни лизали гарячі сковороди, скупим вливали розтоплене срібло в рот, батьки, які синів не вчили, “кипіли в нафті в казанах”.

Еней зустрів у пеклі Дідону, вбитих земляків-троянців, став із ними розмовляти, про все розпитувати в них, навіть реготати. Нарешті зустрівся з батьком, і той сказав, що від Енея буде «великий і завзятий рід»; «всім світом буде управляти».

4

Троянці відпливли від Кумської землі. Спочатку було тихо на морі, потім розгулялася буря. Коли ж вона вгамувалася, виявилося, що мандрівники потрапили на острів до цариці Цирцеї, яка перетворювала людей на тварин.

Троянці проспівали молебень Еолу, і той вітрами відвернув їх від біди. Нарешті припливли до берегів Тібру, на латинську землю. Правив там скупий цар Латин, який мав дружину Амату й дочку Лавінію. Дівчина була вродлива, мала багатьох залицяльників, але і їй, і матері найбільше подобався Турн — цар рутульців (італійців).

Еней наказав троянцям вчити латинську мову, а сам пішов знайомитися з Латином, взявши багато різних подарунків. Цареві це сподобалося — він уже бачив Енея своїм зятем.

Юнона не могла спокійно дивитися на безжурне життя Енея і вирішила всіх посварити. Під час полювання собаки троянців розірвали цуцика няньки Амати; Турнові приснилося, що Лавися його зрадила, і почалися крик, сварки. Турн оголосив війну Енеєві, і з ним у змову вступила Амата, яка не хотіла віддавати дочку за троянця.

5

Еней роздумує, як перемогти Турна, тим більше, що олімпійські боги не поспішають допомагати. Його зморює сон, і вві сні якийсь старий дід дає Енеєві пораду – побрататися з аркадянами, які були ворогами латинців.

Еней приносить жертву богам та їде до Евандра (царя аркадян). Той погоджується допомогти і відправляє з військом свого сина Палланта. Венера просить Вулкана-коваля зробити її синові міцну зброю.

Юнона через свою служницю попереджає Турна про можливий напад Енея і радить вдарити першим. Той іде на троянську фортецю, але взяти її не може. Тоді він спалює троянський флот. Венера скаржиться Цібеллі (матері богів), а та — Зевсу. Верховний бог перетворює кораблі троянців на сирен, і рутульці зі страху тікають.

Знову тихо. На варті стоять Низ і Евріал — молоді воїни. Низ пропонує пробратися в рутульський табір і побити ворогів. Хоче це зробити сам, адже в Евріала є стара мати, а в нього нікого немає. Однак його товариш не погоджується, і вони йдуть разом, бо, як каже Евріал, «де общеє добро в упадку, забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять». Багато ворогів знищили друзі, а як поверталися, натрапили на латинців, що йшли у свій табір.

Юнаки намагаються сховатися в лісі, але латинці їх вистежили, оточили ліс, що з нього “не зшмигнеш ніяк”, і почали розшукувати “одважну пару”. Коли піймали Евріала, Низ заліз на вербу, кинув списа і видав себе. Полковник Волсент стратив Евріала, а Низ засадив ворогові меч і сам поліг, “бо всі на його і напали… і голову зняли з плечей”.



Розпочинається жорстока битва. Турн іде на штурм, троянці мужньо обороняються; знову втручається Юнона і захищає Турна. Рутульці б’ють троянців, і ті вже хочуть залишити фортецю. Тоді начальник артилерії починає їх соромити, нагадувати, що князь «за воїнів нас числить, за внуків славнійших дідів».

Присоромлені троянці гуртом дружно наступають, і Турн тікає.

6

Боги на Олімпі почали сваритися, Зевс розгнівався й суворо заборонив їм утручатися в людські справи. Еней через видіння довідується про те, що сталося в його стані, і йде в наступ. Мужньо б’ється й Паллант, але більш досвідчений Турн убиває його й відправляє в рутульський стан. Троянці насідають, от-от і Турн поляже. Юнона хитрістю й любощами домоглася від Зевса, щоб той зберіг життя Турнові.

Еней пропонує рутульцям помиритися й зробити поєдинок лише між ватажками. Латинці теж були не проти миру. Почався поєдинок Енея і Турна. Юнона знову втрутилась і почала допомагати цареві рутульців. Зевс сказав їй, що все одно Еней стане безсмертним, буде на Олімпі, тому хай не старається. Еней перемагає Турна, залишеного без допомоги богів, хоче його помилувати, але, побачивши на ньому Паллантову ладунку, вбиває, щоб помститися за смерть юного лицаря.

Характеристика персонажів “Енеїди” Івана Котляревського з цитатами

Героїв «Енеїди» можна поділити на дві групи:

  1. земні герої;
  2. боги, що мешкають на Олімпі.

У перших розділах поеми троянці змальовані у знижувальному плані: це ватага розбишак, які люблять порозважатися, зазирнути в чарчину, їхня поведінка чимось нагадує розваги запорожців. Ватажок троянців — Еней «парубок моторний» і «хлопець — хоч куди козак», вдатний до всяких витівок. Він теж любить погуляти.

Але водночас це люди обов’язку. Коли виникає потреба боронити рідний край, то Еней і троянці виявляють мужність, патріотизм, поводяться як доблесні воїни. В останніх розділах поеми, змальовуючи цих героїв, Котляревський відходить від бурлескних традицій. В образах Енея й троянців виразно простежуються риси доблесного українського козацтва. Суттєві риси життя панівної верхівки України відображені й в образах деяких земних героїв: царя Латина, його дочки Лависі, князя Турна та інших.

Що стосується образів богів, то вони зображені в сатиричному, знижувальному плані. Котляревський опустив богів з Олімпу на землю, він позбавив їх святості, показав звичайними людьми.

Боги в поемі наділені рисами української панівної верхівки кінця XVIII століття. Вони – хабарники, нероби, інтригани, нудьгують від бездіяльності, проводять час у сварках і пиятиці. Так, цар богів Зевс змальований як п’яниця і самодур. Нептун і Еол – хабарники. Юнона – пліткарка, інтриганка.

1. Олімпійські боги:

  • Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому. Зевс зображений як деспот, п’яниця з вередливим характером.

    «Зевес тоді кружав сивуху
    І оселедцем заїдав;
    Він, сьому випивши восьмуху,
    послідки з кварти виливав»
     

  • Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина. Показана як жінка з дуже поганим характером («зла Юнона, суча дочка»), заздріслива, підступна, любить інтриги.
  • Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея. Показана як жінка з легковажною поведінкою, шльондра, готова на все заради успіху власного сина Енея.

    Венера молодиця сміла,
    Бо все з воєнними жила,
    І бите з ними м’ясо їла,
    І по трактирах пунш пила;
    Частенько на соломі спала,
    В шинелі синій щеголяла…

  • Еол — бог вітрів, брат Зевса.
  • Нептун — бог моря, брат Зевса.
  • Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.
  • Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

2. Земні герої:

  • Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.
 Суперечливий персонаж: з одного боку, ледачий, «на всеє зле проворний», занадто любить пиячити, гуляти, з іншого боку, коли йдеться про інтереси троянців, громадський обов’язок, Еней веде себе достойно, навіть героїчно.

    Прямий, як сосна, величавий,
    Бувалий, здатний, тертий, жвавий…

  • Анхіз — цар Трої, батько Енея.
  • Низ та Евріал — троянські воїни. В останніх розділах поеми серед троянців Котляревський виділяє два образи: Низа й Евріала. Ці юнаки приєдналися до троянського війська, щоб допомогти йому воювати проти ворога, і поплатилися життям. Котляревський захоплюється мужністю воїнів і через їхні образи висловлює свої погляди на те, як потрібно любити й обороняти Вітчизну:

    Любов к отчизні де героїть,
    Там сила вража не устоїть,
    Там грудь сильніша од гармат.
      

    Хоть молоді були, та гожі
, кріпкі, храбрі, як харциз.
    В них кров текла хоть не троянська,
    Якась чужая – бусурманська,
    Та в службі – вірні козаки. 

    Де общеє добро в упадку,
    Забудь отця, забудь і матку,
    Лети повинность ісправлять.

    Це слова Евріала про те, що треба передусім дбати про обов’язок перед громадою, а не про особисте життя (Евріал ризикує життям, незважаючи на те, що в нього є старенька мати).
  • Дідона — цариця Карфагена, коханка Енея.

    Трудяща, дуже працьовита,
    Весела, гарна, сановита,
    Бідняжка – що була вдова…

    На прикладі Дідони показано, як любовна пристрасть веде досить порядну жінку до божевілля й загибелі:

    Енея так вона любила,
    Що аж сама себе спалила,
    Послала душу к чорту в ад.

  • Латин — цар Латинської землі. Цей персонаж змальований іронічно: надзвичайно скупий, занадто обережний та боягузливий, майже не втручається в реальне управління державними справами, намагається уникнути воєн будь-якою ціною.

    Земелька ся була Латинська,
    Завзятий цар в ній був Латин;
    Старий скупиндя – скурвисинська,
    Дрижав, як Каїн, за алтин.

  • Амата — його дружина. Дуже пихата жінка, інтриганка, любить війни та конфлікти.
  • Лавінія (Лавися) — їх дочка. Вродлива юна дівчина, у якої багато залицяльників.

    Дочка була зальотна птиця
    І ззаду, спереду, кругом,
    Червона, свіжа, як кислиця,
    І все ходила павичом.
    Дородна, росла і красива,
    Приступна, добра, не спесива,
    Гнучка, юрлива, молода…»

  • Турн — цар рутульський. Закоханий у Лавінію, дуже гордий та пихатий, впертий та войовничий суперник Енея.

    Не в шутку молодець був жвавий,
    Товстий, високий, кучерявий,
    Обточений, як огірок;

    І війська мав свого чимало,
    І грошиків таки бряжчало,
    Куди не кинь, був Турн царьок.

  • Еванд — цар аркадський,
  • Палант — його син. Це союзники Енея у його війни проти Турна.
  • Сивілла — жриця бога сонця Феба.
 Не надто привабливий персонаж з вередливим характером, проте за хабар готова допомогти Енею пробратися до пекла та залагодити його справи.

    Крива, горбатая, сухая,
    Запліснявіла, вся в шрамах;
    Сіда, ряба, беззуба, коса,
    Розхристана, простоволоса,
    І, як в намисті, вся в жовнах.

***

Як вам “Енеїда”? Чи побачили ви в героях твору когось з нашої сучасності? Особливо коли готуєтесь до ЗНО, намагайтеся дістати для себе якийсь “урок” з прочитаного твору. А може, він допоможе вам на творчому завданні як приклад з літератури? 🙂

Більше “аналізів” (не лікарняних хе-хе, а літературних) ви можете знайти на сторінці списку творів до ЗНО:


Готуєтеся до ЗНО з української і не знаєте, з чого почати або що ще вивчити? Запишіться на наш короткий, але дуже повчальний відеокурс 5 найпроблемніших завдань ЗНО. Це безкоштовно!

Share Button