Новела “Дитинство” Юрія Яновського – це світ очима дитини, описи степових просторів, екскурс в історію, народні звичаї та обряди… Систематизована інформація про твір для тих, хто готується до ЗНО: аналіз твору, цитатна характеристика персонажів, скорочений переказ!

Автор тексту далі Дмитро Заєць

***

Аналіз твору “Дитинство”

Літературний рід:

епос

Жанр:

новела

Зауважте! Новела «Дитинство» входить до складу роману «Вершники» (уперше видано 1935 р.). Роман складається з восьми окремих новел: «Подвійне коло», «Дитинство», «Шаланда в морі», «Батальйон Шведа», «Лист у вічність», «Чубенко, командир полку», «Шлях армій» та «Адаменко». Наскрізною темою роману є події громадянської війни в Україні 1917-1920 рр. Кожна новела має власну сюжетну лінію та героїв, проте окремі персонажі переходять з однієї новели в іншу. Так, герой «Дитинства» Данилко Чабан знову з’являється в новелі «Батальйон Шведа», проте вже в дорослому віці. Тепер він – комісар олешківського партизанського батальйону Червоної Армії (тобто більшовиків).

Дитинство аналіз

Роман у новелах Ю. Яновського «Вершники». Книга пробита кулями, 1945 р. Джерело фото http://prostir.museum/ua/post/34173

Історія створення новели “Дитинство”

Працюючи над твором, Юрій Яновський використав розповіді Миколи Куліша про його дитячі роки та природу Таврійського краю (митці тісно спілкувалися). У новелі використано факти, пов’язані з життям Куліша та історією його роду, згадано географічні назви, що мають прямий стосунок до Кулішевої біографії.

Дитинство Юрій Яновський

Джерело фото http://prostir.museum/ua/post/34173

Отже, є підстави вважати Миколу Куліша прототипом комісара Данила Чабана. 1919 року Куліш сформував Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії. З цим полком він згодом захищав Херсон і Миколаїв у боях з денікінцями. Ці події відбилися у «Вершниках».

Місце дії новели “Дитинство”:

степ на півдні України.

Час дії новели “Дитинство”:

початок 20 ст. (дореволюційна доба)

Тема новели “Дитинство”:

дитинство Данила Чабана.

Якщо ж узяти ширше, провідною темою твору є багатогранне життя українських селян-степовиків.  З одного боку, показано їхні страждання, спричинені злиднями й голодом, темноту та пияцтво. З іншого боку – дивовижне єднання з природою, життєрадісність, уміння задовольнятися малим, пошану до праці, волелюбність.

Джерела новели “Дитинство”

Джерела новели фольклорні. У творі – чимало описів народних звичаїв і свят: Сорока святих, Теплого Олекси, Вербної неділі, Білого тижня, Великодня тощо.

Приміром, своєрідно зображується свято Сорока святих. Цього дня матері випікали дітям із тіста сорок жайворонків і діти ходили вулицями, накликаючи з вирію птахів (власне, це вважалося другою зустріччю весни).

Дитинство скорочений переказ

Джерело фото http://vsviti.com.ua/interesting/society/68966

У канву твору вплетено замовляння,  обряди, рядки з пісень, легенди та перекази. Поетично зображено появу голубого рясту, який за народною традицією, коли вперше побачиш навесні, треба зірвати, кинути під ноги і потоптати: „Далі з’являвся голубий ряст, а прадід наказував зірвати його швиденько і топтати, приказуючи: „топчу, топчу ряст, дай, боже, потоптати й того року діждати!”, а хто не встигне – тому на той рік рясту не топтати, на лаві лежати…» (від цього народного звичаю походить фразеологізм «топтати ряст», що означає жити, а перестати топтати ряст означає померти).

Основні ідеї новели “Дитинство”:

нетлінна цінність народних основ життя (моралі, обрядів, звичаїв), нерозривна єдність поколінь (малий Данилко – старий Данило), оспівування міцних родових традицій.

Зауважте! Щоб глибше зрозуміти ідейну спрямованість новели, варто звернути увагу на один із її епізодів – розповідь прадіда Данила про історію його роду, про козацьке минуле, спроби панів закріпачити колишніх козаків та повстання в Турбаях 1789-1793 рр.:

«Рiд завзятий i непосидючий, козакували й землю робили… Село було Турбаї… От i були тi люди турбаї справжнi, а пан собi думав з них крiпакiв мати, а в Катерини-царицi полюбовник був iз запорозького коша – Грицько Нечоса [Тут ідеться про Григорія Потьомкіна, найвпливовішого з фаворитів Катерини II, що був генерал-губернатором Новоросії, а також фактичним повелителем Гетьманщини. З політичних міркувань він записався в Запорізьку Січ, діставши при цьому, згідно з козацьким звичаєм, прізвище Грицько Нечеса. Далі в розповіді прадіда химерно переплітаються реальні історичні факти та народні перекази] i сказав турбаям про таку рахубу, стали турбаї козачих своїх прав допоминатися, а пан їхнi метрики з церкви покрав та попалив, i суд не мiг козачих прав iзнайти, то турбаї й повбивали панiв i побили суд, i одбивалися п’ять рокiв. Та вiйсько оступило голодранцiв, i смерть прийшла. А той Грицько Нечоса характерник був, як i всi запорожцi, пройшов крiзь вiйсько i турбаїв вивiв, i повiв на двi сторони: до Днiстра й до Перекопу…»

У кінці своєї розповіді старий наголошує:  «І ми з роду турбаїв, не були крiпаками зроду-вiку, i Данилко хай не буде», отже, привчає правнука не коритися долі, виховує в ньому властиве українцям одвічне прагнення до волі, до боротьби за краще життя.

Персонажі новели “Дитинство”:

Данилко

батько Ригор

матір Ригориха

прадід Данило

Цитатна характеристика персонажів новели “Дитинство”

Данилко

Данилко – «малий чабанець (що може вивчитись на чабанчука й вийти на чабаненка i, нарештi, заступити батька-чабана)».

У новелі тонко передано відчуття, емоції, переживання хлопчика. Читач ніби дістає змогу зазирнути у внутрішній світ дитини.  Наприклад, ми дізнаємося, що Данилко сприймав «голу, порожню рівнину», яка викликає подив у нестеповиків — як там можна жити взагалі, як чарівний світ: «…степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти…»

Малий хлопець любив степ і вже знав, які рослини їстівні, а які — ні, а тварин, яких бачив навколо: і жайворонка, й орла, і чорногуза, і ящірку, і диких бджіл, і ховрашка, і цвіркунців – сприймав як «живих друзів у степу».

Данилко зростав у злиднях, постійно голодував, тож привчився цінувати навіть «шкоринку з хліба й маленьку цибулину та сіль до неї». Тяжке життя не зламало хлопця, а навпаки, загартувало його характер: згадаймо, наприклад, «жорстоку баталiю», у якій він, захищав «честь роду»:

«бився сам проти кiлькох i повертав до батька заюшений кров’ю, з подертою сорочиною, проте переможний, примусивши поважати нетверезiсть свого батька й вiднявши для повноти перемоги великоднi гостинцi у розгромленого ворога».

Батько Данилка Ригор

Ригор – чабан, «що пасе ватагу овець, мов військо». Серед його вад найбільшою була надмірна любов до алкоголю.

Прадід Данило дав йому таку характеристику:

«…батько твiй ледащо й п’яниця, його знову проженуть од ватаги, то не вилазитиме з корчми, хлопець гордий i нiкому не поклониться, а людям треба кланятись i решпекту давати, iнакше не проживеш…».

Образ Ригора суперечливий: хоч він і не міг позбутися своєї згубної пристрасті – пияцтва, проте в селі йому багато чого вибачали за вміння гарно співати:

«Батько не вилазить iз чужих хат i випиває з усiма, хто його частує. I цього чабана Ригора частували всi, i Ригор лаяв багатирiв, у яких пив, розповiдав байки про попiвськi дiла i кричав, i проклинав пропаще життя, а його слухали й не перебивали, бо знали всi, що Ригор зараз заспiває, а пiсля того спiву нiчого вже людинi не треба».

Матір Ригориха

Ригориха була постійно заклопотана справами господарства. Надзвичайна бідність, голод, пияцтво чоловіка – все це виснажувало жінку, доводило до сліз. Напевне, через це вона й зривалася та часто била малого Данилка за те, що він покидав маленьку Вустю, за якою мав доглядати: «Добре б’ється ота клята мати, друга б уже пересердилась за цiлий день…».

Проте автор більший акцент робить на позитивних рисах жінки, зокрема працьовитості та охайності, любові до краси:

«Данилкова мати, хоч i бiдна господиня, що й кози в дворi не має, а й вона той двiр обмете й обмиє, i хату обмережить цяточками й рожами, коло печi цiлiсiнький день товчеться, i нема нi в кого на селi такого хисту прикрасити пiч. I все село те знає та кличе її, Ригориху, i вона малює пiч синiм i червоним, чорним i рудим, жовтим i зеленим, як учила її покiйна мати…» 

   

Прадід Данило

Прадід Данило – дуже мудра та добра людина. Це ідеалізований образ. Прадід глибоко відчував красу світу та намагався передати свій досвід маленькому Данилкові, якого дуже любив, і насамперед навчити дитину цінувати кожну мить життя. Він був неабияким знавцем усіх народних звичаїв, обрядів та таємниць природи:

«Прадiд стояв, мов знатник, що знає всi веснянi тайни, вiн здавався Данилковi господарем степових звичаїв… Прадiд примiчав, звiдки в цей день вiтер, коли з Днiпра – риба ловитиметься, коли iз степу – добре на бджоли, коли з низу – буде врожай; а побачивши першу ластiвку, треба було кинути на неї жменю землi – “на тобi, ластiвко, на гнiздо!”, ластiвки не летять у вирiй, а, зчепившися нiжками, зимують на днi моря, рiки чи криницi».

Він знав безліч старих пісень, казок та приказок, знав, «як зветься кожна трава i яка квiтка на яку користь».

Скорочений переказ новели “Дитинство”

 У південноукраїнському степу – у селі, розташованому поблизу Перекопського перешийка (що з’єднує материкову Україну з Кримом), – народився хлопчик Данилко. Він щиро любив степ.

Родина Данилка була така бідна, що хлопцеві завжди не вистачало їжі. У нього була маленька сестричка Вустя, за якою він мав доглядати, проте нерідко виходив крадькома з хати, бо любив гуляти в степу.

Батько Данила (на прізвище Ригор) був чабаном, він пас отару овець, а Данилко був малим чабанцем, що «може вивчитись на чабанчука й вийти на чабаненка i, нарештi, заступити батька-чабана».

Коли Данилко повертався ввечері додому, він боявся, що його битиме мати, роздратована тим, що він покинув немовля Вустю, але хлопчика втішав прадід, що теж мав ім’я Данило. Після побиття Данилко приходив до нього в повітку, витирав сльози, заспокоювався й «спав, притулившись до прадiда… спав, як трава, що нахиталася за день».

Прадід так добре знав усі народні звичаї, обряди та повір’я, що «здавався Данилові господарем степових звичаїв». Наприклад, він звертав увагу, «звiдки в цей день вiтер, коли з Днiпра – риба ловитиметься, коли iз степу – добре на бджоли, коли з низу – буде врожай».

… У хаті було холодно й не було навіть хліба, лише перепічки та кислі буряки. Тоді Данилко й мати ставали в куток і починали молитися Богу, щоб він дав їм доброї їжі.

Коли починався весняний дощ, усі сусідські діти вибігали на вулицю й бавились у калюжах. Данилкові теж хотілося грати разом із ними, проте він мав доглядати Вустю.

Данилко іноді міркував про те, що було б, коли б вона померла, та уявляв, як би її поминали. Йому подобалося бувати на поминках, бо на них прадід Данило читав Псалтир, а родичі померлого щедро пригощали хлопчика пирогами чи іншою смакотою: «Дуже наїдно, коли хтось умирає – без Данилка та справа не обходиться: прадiда кличуть читати, а правнук iде за поминальника, отак удвох i годуються».

У Данилкової матері, Ригорихи, не було ні корови, ні кози, проте її двір був завжди чепурний та прибраний, а на селі всі знали, що іншої такої господині, як вона, немає. Її всі запрошували розмальовувати печі, бо вона мала до цього особливий хист.

А ось Данилків батько був п’яницею: він не вилазив із чужих хат, випиваючи з усіма, хто його частував. Тому хлопчику часто доводилося шукати його. Коли Данилко знаходив батька, то тягнув його до рідного дому. Сусідські хлопці нерідко «дражнили Данилка таким батьком». Тоді він залишав тата, притуливши його до чиїхось воріт, а сам ішов битися проти кількох кривдників, а потім повертався до батька «заюшений кров’ю… проте переможний, примусивши поважати нетверезість свого батька»…

Якось прадід вирішив піти на південь, у напрямку до Чорного моря. Взяв він і Данилка. Іти довелося степом. Данилко був захоплений і красою краєвидів, і мудрістю прадіда: «Данилко заплющував очi перед таким височезним свiтом, коло такого старезного прадiда, що йде собi й пiдспiвує старих пiсень i повiдає Данилковi казки й приказки, як зветься кожна трава i яка квiтка на яку користь». Дорогою прадід також розповів хлопцеві про давнє минуле, про історію їхнього роду, про його пращурів, які жили в селі Турбаї.

Ішли цілий день, аж ось Данилко побачив море, а біля нього рибалок. Рибалки пригостили їх, а прадід розповідав рибалкам різну бувальщину та співав старовинних пісень, а ті слухали, роззявивши рота. Потім прадід вирив у землі ямку та вмостив там Данилка. Хлопчик солодко заснув, а на ранок, коли він прокинувся, прадід сказав, що вони підуть “натщесерце пракорінь шукати, щоб тобі довго ще топтати грішну землю, а мені стати на одвіт (тобто померти)”.

Вони знову пішли в степ. Сонце пекло й розморювало, не було жодного вітерцю. Вийшли вони на найвище місце. Данилко ніс у руках трави, корінці, квіти, а прадід дав йому «степовий турецький сльоз», нахилився до квітки – й «раптом пiдломився в ногах i розкинув руки, мов обiймаючи землю, упав, мов тайну почувши…».  Мутнi очi прадіда блимнули на Данилка, він вимовив останні в житті слова: “Топчи землю, синок” –  i помер.

Данилко озирнувся і вперше відчув себе самотнім. Він побіг під пекучим сонцем степу, «i вiдстань мiж прадiдом та правнуком усе збiльшувалась i збiльшувалась, наче природа аж тепер схотiла вiдновити оту рiвновагу поколiнь».

***

Опис дитячих років головного героя надає новелі особливої ліричності та поетичності. Образ Данилка перегукується з образом Сашка – головного героя твору “Зачарована Десна” Олександра Довженка. Статтю про кіноповість ви можете прочитати за посиланням:

Завдання для уважних читачів: що спільного в образах Данилка з новели “Дитинство” та Сашка з кіноповісті “Зачарована Десна”?


Готуєтеся до ЗНО з української і не знаєте, з чого почати або що ще вивчити? Запишіться на наш короткий, але дуже повчальний відеокурс 5 найпроблемніших завдань ЗНО. Це безкоштовно!

Share Button